А ПРО ЩО ВИ МРIЯЛИ У 17

blog_1

Пам’ятаю, це був випускний клас, весна, урок англійської мови. До нас прийшла студентка проводити якісь психологічні тести, таке у нас частенько бувало – і нам то подобалось, бо половина уроку зірвана законно.То була щаслива весна, така якою вона і має бути. Квіти, морозиво, пісні під гітару. Ми юні, закохані, веселі, безтурботні сиділи за партами, а думками вже були десь далеко на морях, дискотеках. Ми багато сміялись. Пощастило, у нашому класі хлопці вміли жартувати, та й всі ми були з гумором, з вогником. Відчували себе дорослими, наші крила тиснули шкільні стіни. Амбіції, плани, сміливі мрії…Найкращі інститути, кар’єра, успіх – життя нас чекає, – і ми то розуміли. У нас було все у наші 17.

Зараз, п’ять років потому, я з впевненістю можу сказати, що ми молодці, нам усе вдалося. Ми успішні і, мабуть, щасливі…

Але повернемось у той весняний день. Тест був цікавий, та тільки одне питання врізалось мені в пам’ять, а точніше, відповіді на нього.

«Яке ваше заповітне бажання?»

Це питання змушує зупинитись, озирнутись і відчути, чого тобі не вистачає. Кожен писав про своє, а виявилось, що всі ми думали про одне й те саме. Більшість з нас, на питання про заповітне бажання відповіла: «щоб не було війни», а меншість – «мир у всьому світі». То було щиро.

Як ми тоді знали, відчували, чули наближення цієї біди? Як так сталося, що у свої 17, ми почули сьогоднішній плач матерів і зриви мінометів? Як тієї теплої весни ми відчули біль сьогоднішніх втрат?


Опубліковано

у

від

Теги: