|

МАМО, ПРИВІТ

солдат

Мамо, привіт. Я ще живий.
Я, мабуть, куленепробивний.
Вже трохи сивий, але дурний –
досі змагаюся з вітряками.

Навколо, мамо, така земля –
безплідна, сіра, немов зола.
Мені сказали, вона – моя,
то я її цілував губами.

Бувало, гримне – я упаду,
грудьми притиснусь, і обійму
цю биту землю, мою труну,
що її зраджували віками.

Люмпени з нами тут «говорят»,
і «речи» їхні – смертельний яд,
не гірше всіх установок «Град»
безкарно землю мою плюндрують.

Вони убогі, вони – чужі.
Нашій країні, мені, тобі.
Чому ж ці, виткані із брехні,
всі за моєю стоять спиною?

А після бою – суцільний дим,
здається, мамо, я тут один.
І серце лускає від провин,
що я лишив по собі горою.

Ти, мамо, сина свого прости,
що я від болю не захистив,
що кляте пекло це допустив…
Та тільки, чуєш, не плач за мною.